Кожен
вчитель прагне того, щоб його учні навчалися з цікавістю та бажанням.
Пізнавальний інтерес необхідно не лише пробуджувати, а і підтримувати та
розвивати. Пізнавальна активність – це стійке прагнення до оволодіння знаннями
та вміннями; її формування та активізація – мета і умова навчально-виховного
процесу.
Отже,
як зробити обов’язкове бажаним? Вчитель трудового навчання має орієнтуватися в
типових ситуаціях, вирішувати безліч нестандартних педагогічних завдань,
постійно вести пошук нових шляхів навчання та виховання. Діяльність вчителя
трудового навчання багатогранна. Щоб відповідати сучасним вимогам, він має
поєднувати в собі учителя-експериментатора, теоретика та практика, вдумливого
психолога, досвідченого вихователя, керівника учнівського колективу. Звичайно,
все це - професіоналізм вчителя. Перед
вчителем трудового навчання постають непрості завдання: формування у школярів
принципово нової психології: підприємливості, готовності до прийняття
самостійних рішень; уміння відстоювати власну думку, позицію; відповідальності за результати власної
діяльності. Одним словом, сучасний вчитель має бути завжди в русі, в розвитку.
Ідея розвитку педагогічної майстерності - важливий момент концепції Нової школи:
сучасному вчителю необхідні педагогічні знання, уміння спостерігати,
аналізувати, досліджувати навчально-виховний процес. [2]
Центральною
ланкою організації навчально-виховного процесу є урок, він є основною формою
навчання, виховання, розвитку учнів. На уроці вчитель збагачує соціальний
досвід учня, шляхом включення в спільну діяльність, готує до самостійного життя
та активної самоосвіти. Вчитель, організовуючи навчальний процес, може
притримуватися таких напрямків в розвитку підходів до навчання: модернізація
традиційного навчання; інноваційний підхід до навчального процесу, де метою
навчання є розвиток в учнів здатності засвоювати новий досвід на основі
цілеспрямованого формування творчого та критичного мислення. Обираючи шлях,
необхідно пам’ятати, що нові технології, методики та способи навчання розробляються
для того, щоб кожна дитина, закінчивши школу, була людяною та змогла досягти
успіху в житті.
Від
появи творчого задуму до реалізації його в готовому продукті [6] - в такій діяльності учнів та вчителя
здійснюється реалізація творчого потенціалу. Не секрет, що успішність
пізнавальної діяльності учнів залежить від рівня співпраці учителя та учня. Моделюючи навчальну
діяльність, дидактичний простір уроку, я намагаюся створювати простір
діалогічної партнерської педагогічної взаємодії з учнями. Педагогічне спілкування може бути орієнтоване
на одночасне досягнення багатьох цілей: встановлення і підтримка контакту,
розуміння, координацію, здійснення впливу тощо. Підтримка учня на уроці у його
виході на спілкування має величезне значення, оскільки забезпечує усвідомлення
ним самоцінності, значущості свого «Я», допомагає у формуванні адекватної
самооцінки [5]. Таким чином відбувається позитивне самоствердження власними
знаннями та практичною діяльністю. Намагаюся створювати умови
особистісно-рольової форми спілкування, за якої учням дається можливість
спробувати себе не лише в ролі виконавців, а й у ролі організаторів частини
роботи або виду діяльності на уроці. Така
модель співпраці на уроках трудового
навчання сприяє, наприклад, швидшій адаптації п’ятикласників до умов навчання в
середній ланці школи; при створенні колективних творчих проектів, сприяє
творчій реалізації кожного старшокласника через розвиток колективної
співтворчості; дозволяє врахування думки дітей, їх індивідуальних якостей при
визначенні рольового місця у колективній співпраці з вирішення творчих теоретичних та практичних завдань на уроці; умінню конструктивно спілкуватися; комфортності
перебування дітей у колективі однолітків.
Технологія
використання моделі: спільне проектування, задум діяльності; спільне планування
досягнень; спільний пошук оптимальних шляхів, способів вирішення загального
завдання; спільний розподіл ролей у діяльності; взаємна підтримка і допомога у
здійсненні спільного завдання (проекту); оцінювання загального результату,
переживання успіху та позитивних емоцій кожною особистістю спільних досягнень.
Як вчитель, я висловлюю власну думку на рівні з дітьми, що стимулює дитячу
творчість. Така діалогова позиція дозволяє не нав’язувати, не диктувати свою
думку, а спільно обговорювати і шукати оптимальне рішення, пояснюючи його (їх) переваги.
Якщо діти мають труднощі у самостійній постановці завдань діяльності, можна
використовувати гру «Питання – відповідь» ( вірно підібраний перелік питань
дозволить дітям, ніби самостійно, визначити перспективи їх подальшої
діяльності).
Активізацію
критичного мислення та колективний пошук ідей у пошуку шляхів виконання можна
забезпечувати створюючи проблемні ситуації. Такі своєрідні тренінги вирішення
завдань на уроці, дають підготовку учням до подальшої самостійної діяльності, вчать співтворчості, навичкам
командної співпраці.
При
розподілі ролей подальшої діяльності, вчителю важливо виявити індивідуальні
здібності кожного учня, адже участь у спільному проекті має допомогти кожній
дитині розкрити свої особисті якості, риси, здібності. Завдання вчителя не
просто вивчати особистісні особливості кожного учня, а і допомогти побачити
кращі риси всім дітям. З цією метою проводжу анкетування, опитування дітей та
їх батьків, застосовую метод бесіди та спостереження. Крім цього, у кабінеті
обслуговуючої праці постійно діє виставка творчих робіт учнів.
Організовуючи
діяльність дітей на уроці, вчитель може займати різні позиції у взаємодії з
дітьми: організатора, учасника, консультанта [3]. Учнів по-різному можна об’єднувати для досягнення
результатів: об’єднання при якому планування діяльності і діяльність
відбувається самостійно – об’єднання спільною метою та спільним результатом;
об’єднання при якому організовується співпраця дітей, тобто загальна мета
досягається виконанням завдань декількома підгрупами і кінцевий результат залежить від діяльності
кожної підгрупи. При такій організації діяльності виникають більш тісні відносини
у процесі співпраці, а розуміння важливості спільних зусиль, надає впевненості
у власних силах. Намагаюся
постійно надавати дітям у їх діяльності на уроці емоційну підтримку, підкреслюючи
їх індивідуальні та колективні досягнення. Завершальний етап діяльності,
співтворчості обов’язково пов'язаний з досягненнями, усвідомленням значущості
отриманого результату в ході проектної діяльності. Акцентую увагу на особистому
вкладі кожного учня в спільний проект, підкреслюю, що реалізація задуму була б
неможлива без спільних зусиль. Маю надію, що завдяки трудовій діяльності,
творчим досягненням (адже кожен учень повинен побувати в «ситуації успіху»), у
дітей збережеться стійкий інтерес до уроків трудового навчання, де , як
результат, відбудеться формування особистостей творчих, яких потребує сучасне
суспільство.
«Праця
– це, перш за все, сфера емоційного життя дітей. Дитина прагне працювати тоді,
коли праця дає їй радість», - писав Василь Олександрович Сухомлинський у своїй
праці «Серце віддаю дітям» [8]. Добре, коли про успіхи
дітей знають не лише вони, а й люди, думка яких важлива для дітей – батьки,
вчителі, учні інших класів. Тому досягнення дітей на уроках трудового навчання
висвітлюються на сайті школи. Адже так важливо підтримати і продовжити
переживання спільної радості від успішної творчої діяльності.
Варто
зазначити, що при партнерській педагогічній взаємодії вчитель є для учня джерелом досвіду, до нього учень охочіше звертається за допомогою. Виявляючи
довіру до дітей, вчитель тонко відчуває емоційну атмосферу класу.
Отже,
партнерство як педагогічна взаємодія, має бути важливою формою спільної
діяльності сучасного вчителя та учнів на уроках трудового навчання. В основі
партнерської взаємодії – гуманістична ідея співробітництва, як «спільної
розвиваючої діяльності дітей та дорослих, зміцнена взаєморозумінням…» [4]
Діти,
зростаючи в атмосфері співпраці, співтворчості, здатні на взаємодопомогу,
підтримку, набувають комунікативних навичок, орієнтовані на творчість та
соціальну відповідальність [7]. Доброзичливі,
людяні стосунки учителя та учня сприймаються дітьми як норма життя,
підтверджуючи одвічні закони гуманістичного виховання.
Немає коментарів:
Дописати коментар